Реферат - Водне законодавство України - файл n1.doc

Реферат - Водне законодавство України
скачать (90.5 kb.)
Доступные файлы (1):
n1.doc91kb.06.01.2013 14:39скачать

n1.doc

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

ДВНЗ «Національний гірничий університет»

Інститут економіки
Кафедра прикладної економіки

ТЕОРЕТИЧНЕ ІНДИВІДУАЛЬНЕ ЗАВДАННЯ

на тему: «Водні ресурси»

з дисципліни: «Екологічний менеджмент»


Виконала:

ст. групи ЕМ-08-1

Кудрявцева Тетяна Вікторівна

Перевірила:

доц. Непошивайленко Н.О
Дніпропетровськ

2012

Завдання: надати обґрунтування загальних та спрямованих адміністративно-законодавчих, правових, управлінських документів, розпоряджень, постанов, програм, законів чинного законодавства України стосовно використання природних ресурсів та навколишнього природного середовища за напрямком «Водні ресурси».

Ключові слова: вода, водокористування, правове регулювання, водне законодавство, стандартизація, нормування.

Правове регулювання водних ресурсів

За даними ЮНЕСКО, сьогодні у світі 1,5 мільярда людей не мають доступу до якісної питної води, а за прогнозами Всесвітньої метеорологічної організації, до 2020 року нестачу питної води може відчути все населення планети Земля [2].

У зв’язку з економічними негараздами в Україні в 1990-1998 роках обсяги використання прісної води на виробничі потреби значно зменшилися. Разом із тим за той же період потрапляння забруднених стоків у поверхневі водні об’єкти зросло на третину; частка забруднених стічних вод у загальному водовідводі збільшилася майже в 2,4 раза. Це при тому, що централізоване водопостачання в Україні було й залишилося на рівні 21%. Для порівняння: у країнах Балтії цей показник становить 80-90%, у ФРН 90%, Європейській частині Росії 45%, Білорусі 40%. До того ж водопостачання в Україні на 80% здійснюється за рахунок поверхневих (забруднених) вод, на 20% підземних (артезіанських) вод (у цивілізованому світі навпаки). 45% населення України вживає питну воду, що не відповідає стандартам якості, прийнятим ще в 1982 році і далеким від європейських вимог [3].

На основі Концепції національної екологічної політики України на період до 2020 року [4], схваленої Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2007 року, був розроблений проект Стратегії національної екологічної політики на період до 2020 року [5], у розділі 1 якого визначено низку актуальних проблем реалізації сучасної національної екологічної політики, серед яких велика увага приділена і водним, а саме: «Значна частина водних об’єктів втратила природну чистоту, порушена їх здатність до самоочищення. У ряді областей скидання забруднених вод у річки перевищує обсяг природного стоку. Водні об’єкти забруднені сполуками важких металів азоту, сульфатами, нафтопродуктами та фенолами. Витрати свіжої води на одиницю випущеної продукції в Україні перевищують аналогічні показники у Франції в 2,5 раза, Німечинні та Великобританії у 4,3 раза».

Проблеми правового регулювання водокористування зачіпають життєво важливі інтереси кожної людини, суспільства та держави в цілому. Стрімке погіршення якості водних ресурсів, викликане недосконалим водним законодавством, та відсутність окремих наукових робіт у галузі правового забезпечення водокористування обґрунтовують актуальність досліджуваної теми.

Відносини щодо охорони, використання та відтворення водних ресурсів являють собою самостійний предмет правового регулювання підгалузі водного права. Своєю чергою, водне право є підгалуззю природноресурсового права. А.П. Гетьман і С.В. Размєтаєв зазначають, що за роки незалежності України екологічне законодавство зазнало істотного розвитку, що призвело до нагромадження великої кількості нормативно-правових актів в екологічній сфері. Здебільшого завершене поресурсне врегулювання відповідних екологічних відносин, прийнято законодавчі акти у формі законів або кодексів щодо правового регулювання використання всіх основних природних ресурсів [6].

Право водокористування являє собою право конкретного суб’єкта користуватися, володіти, а в певних випадках і розпоряджатися наданим йому у визначеному порядку відповідним водним об’єктом у межах, передбачених водним законодавством [7, 196].

Нормативно-правова база, що врегульовує водні відносини, поєднує у собі положення Конституції України, Водний кодекс України від 6 червня 1995 року, Закони України: «Про питну воду та питне водопостачання» від 10 січня 2002 року; «Про Загальнодержавну програму розвитку водного господарства» від 17 січня 2002 року; «Про Загальнодержавну програму «Питна вода України» на 2006-2020 роки» від 3 березня 2004 року тощо.

Зазначені законодавчі акти є певним досягненням України в галузі правового регулювання водного господарства. Тому для більш детального розуміння сутності водного законодавства України розглянемо більш детально основні положення даних нормативно-правових актів в хронологічному порядку.

Закон України від від 25 червня 1991 «Про охорону навколишнього природного середовища» визначає правові, економічні та соціальні основи організації охорони навко­лишнього природного середовища, в тому числі і водних ресурсів.

Конвенция по охране и использованию трансграничных водотоков и международных озер {Хельсинки, 17 марта 1992 года} (Про приєднання див. Закон N 801-XIV (801-14) від 01.07.99) . Дана Конвенція спрямована на збереження транскордонних вод, запобігання і скорочення їх забруднення, використання виключно з метою екологічно обгрунтованого та раціонального управління водними ресурсами. .Застосування цієї Конвенції не повинно приводити ні до погіршення екологічних умов, ні до посилення транскордонного впливу.

Для цілей Конвенції під «транскордонними водами» розуміють будь-які поверхневі або підземні води, які позначають або перетинають кордони двох або більше держав або розташовані на таких кордонах.

«Транскордонний вплив» означає будь-які значні шкідливі наслідки, що виникають в результаті зміни стану транскордонних вод, викликаний діяльністю людини, фізичне джерело якої в районі, що знаходиться під юрисдикцією однієї Сторони, для навколишнього середовища в районі, що знаходиться під юрисдикцією іншої Сторони (наслідки для здоров'я і безпеки людини, флори, фауни, грунту, повітря, вод, клімату, ландшафту та історичних пам'яток, наслідки для культурної спадщини чи соціально-економічних умов, що виникають в результаті зміни цих факторів).

Сторони вживають усіх відповідних заходів для запобігання, обмеження і скорочення будь-якого транскордонного впливу. Сторони керуються такими принципами: a) принципом обережності; b) принципом «забруднювач платить»; c) управління водними ресурсами здійснюється таким чином, щоб потреби нинішнього покоління задовольнялися без шкоди для можливості майбутніх поколінь задовольняти свої власні потреби.

Конвенція про захист Чорного моря від забруднення{ Конвенцію ратифіковано Постановою ВР N 3939-XII від 04 лютого 1994 } Основним документом, що регулює питання охорони Чорного моря, є Конвенція про захист Чорного моря від забруднення, підписана шістьма країнами- Болгарією, Грузією, Росією, Румунією, Туреччиною і Україною в 1992 році в Бухаресті (Бухарестська конвенція). Конвенція прийнята з метою захисту і збереження морського середовища Чорного моря. Конвенція складається з преамбули, 30 статей і 3 протоколів (про захист морського середовища Чорного моря від забруднення з наземних джерел; про співробітництво у боротьбі із забрудненням морського середовища Чорного моря нафтою та ін. шкідливими речовинами у надзвичайни ситуаціях; про захист морського середовища Чорного моря від забруднення, спричиненого захороненням відходів) та 6 Додатків, у яких наведено перелік небезпечних речовин і матеріалів, отруйних речовин і матеріалів, основні фактори, які завдають шкоди при скиданні відходів (у т.ч. характеристики і склад відходів, характеристики компонентів відходів з точки зору ступеня і шкідливості, характеристики місця скидання і морського середовища, куди провадиться скидання, потенційні шкідливі наслідки для морських екосистем та використання морської води та ін.).

Конвенція містить ряд інших статей, які передбачають співробітництво країн для поліпшення екологічної ситуації Чорного моря.

Договірні сторони згідно з Конвенцією організують і проводять науково-технічне співробітництво і моніторинг Чорного моря. Відповідно до Конвенції утворено Комісію захисту морського середовища Чорного моря від забруднення. Кожна з договірних сторін делегує в Комісію свого представника, який може мати заступників, радників та експертів. Робочим органом Комісії є секретаріат на чолі з директором-виконавцем. Рішення та рекомендації Комісії приймаються на основі консенсусу. Місцеперебування Комісії — м. Стамбул (Туреччина).

Закон України від 24 лютого 1994 «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» Цей Закон регулює суспільні відносини, які виникають у сфері забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя, визначає відповідні права і обов'язки державних органів, підприємств, установ, організацій та громадян, встановлює порядок організації державної санітарно-епідеміологічної служби і здійснення державного санітарно-епідеміологічного нагляду в Україні.

Водний кодекс України від 06 червня 1995. Відповідно до його преамбули водні ресурси забезпечують існування людей, тваринного і рослинного світу і є обмеженими та уразливими природ­ними об'єктами. В умовах нарощування антропогенних на­вантажень на природне середовище, розвитку суспільно­го виробництва і зростання матеріальних потреб виникає необхідність розробки і додержання особливих правил ко­ристування водними ресурсами, раціонального їх викорис­тання та екологічно спрямованого захисту. У нашій державі стандартизацію і нормування щодо використання вод і відтворення водних ресурсів здій­снюють з метою забезпечення екологічної та санітарно- гігієнічної безпеки вод шляхом встановлення комплексу взаємопов'язаних нормативних документів, які визнача­ють взаємопогоджені вимоги до об'єктів, що підлягають стандартизації і нормуванню.
До комплексу нормативних документів із стандарти­зації в галузі використання й охорони вод та відтворення водних ресурсів згідно зі ст. 34 Водного кодексу України належать документи, які містять: основні положення; тер­міни та поняття, класифікації; методи, методики та засоби визначення складу та властивостей вод; вимоги до зби­рання, обліку, обробки, збереження, аналізу інформації та прогнозування кількісних і якісних показників стану вод; вимоги щодо раціонального використання вод у галузевих стандартах та технічних умовах на процеси, продукцію і по­слуги; метрологічні норми, правила, вимоги до організації робіт; інші нормативи із стандартизації в цій галузі.

На підставі ст. 35 Водного кодексу України у галузі ви­користання і охорони вод та відтворення водних ресурсів встановлюються такі нормативи: 1) нормативи екологічної безпеки водокористування; 2) екологічний норматив якос­ті води водних об'єктів; 3) нормативи гранично допустимо­го скидання забруднюючих речовин; 4) галузеві техноло­гічні нормативи утворення речовин, що скидаються у водні об'єкти; 5) технологічні нормативи використання води.

Конституція України від 28 червня 1996. У ч. 1 ст. 13 Конституції України водні ресурси поряд з іншими природними ресурсами, які знаходяться в межах території України, її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони визнані об'єктами права влас­ності Українського народу.

Постанова Верховної Ради України від 27 лютого 1997 «Про Національну програму екологічного оздоровлення басейну Дніпра та поліпшення якості питної води». Основна її мета полягає у відновленні й забезпеченні сталого функціонування екосистеми Дніпра, якісного водопостачання, екологічно безпечних умов життєдіяльності населення і господарської діяльності та захисту водних ресурсів від забруднення та виснаження. Складність структури і масштаби завдань програми зумовлюють тривалий період її реалізації.

Постанова Кабінету Міністрів Украіни від 18 грудня 1998 р. N 2024 «Про правовий режим зон санітарної охорони водних об'єктів»

Чинне законодавство передбачає певні обмеження госпо­дарської діяльності на землях водного фонду. Впровадження правового режиму обмеженої господарської діяльності передбачається щодо використання земельних діля­нок земель водного фонду, зайнятих прибережними захисними смугами, водоохоронними зонами та іншими зонами і смугами.

Прибережні захисні смуги є природоохоронною територі­єю. На цих землях встановлюється особливий правовий ре­жим, який включає певні обмеження ведення господарської діяльності. Ці обмеження поділяються залежно від видів вод­них об'єктів. Так, ст. 61 ЗК України закріплює обмеження що­до використання земельних ділянок прибережних захисних смут уздовж річок, навколо водойм та на островах.

По-перше, заборонено діяльність, яка може реально приз­вести до забруднення водних об'єктів. По-друге, заборонено використання самих земель для сільськогосподарського ви­робництва, а також для ведення садівництва й городництва, оскільки розорювання земель призводить до змін рельєфу басейну, зменшення природного рослинного світу, що може позначитися на водності водного об'єкта. Крім того, заборо­няється будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних і лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів і стоянок автомобілів.

Зазначені обмеження у використанні земельних ділянок прибережних захисних смуг спрямовані на запобігання заб­рудненню і засміченню цих водних об'єктів.

Відповідно до ст. 90 Водного кодексу України територія прибережної захисної смуги входить у зону санітарної охоро­ни моря і може використовуватися лише для будівництва са­наторіїв та інших лікувально-оздоровчих закладів, з обов'яз­ковим централізованим водопостачанням і каналізацією.

Постанова Кабінету Міністрів Украіни від 25 березня 1999 р. N 465 «Про затвердження Правил охорони поверхневих вод від забруднення зворотними водами». Встановлені (“Правилами охорони поверхневих вод від забруднення зворотними водами №465-99”) різні види нормативів якості води у водоймищах в залежності від їх категорії за характером використання.

Нормування якості води водного об'єкта здійснюється шляхом встановлення сукупності допустимих значень показників її складу та властивостей, у межах яких забезпечуються безпечні умови водокористування і які встановлюються для води:

- що використовується для задоволення питних, господарсько-побутових і рекреаційних потреб

-     потреб рибного господарства.

Відповідно відрізняють санітарно-гігієнічні нормативи якості води (науково обгрунтовані величини концентрації забруднюючих речовин та показники якості води (загальнофізичні, біологічні, хімічні, радіаційні), які не впливають прямо або опосередковано на життя та здоров'я населення) та рибогосподарські нормативи якості води (науково обгрунтовані величини концентрації забруднюючих речовин та показники якості води (загальнофізичні, біологічні, хімічні, радіаційні), які не впливають на збереження і відтворення промислово цінних видів риб).

Для вод, що використовується для задоволення питних, господарсько-побутових і рекреаційних потреб, при нормуванні якості встановлюються ГДК шкідливих речовин з врахуванням трьох показників шкідливості:

-     органолептичного (характеризує здатність речовин змінювати органолептичні властивості: смак, запах, колір тощо);

-     санітарного (загальносанітарного) (характеризує вплив речовин на процеси природного самоочищення вод);

-     санітарно-токсикологічного (характеризує шкідливу дію речовин на організм людини).

Для вод, що використовується для потреб рибного господарства, при нормуванні якості встановлюються ГДК шкідливих речовин з врахуванням п’ти показників шкідливості:  органолептичного;загальносанітарного; санітарно-токсикологічного; токсикологічного (характеризує токсичність речовин для живих організмів, що живуть у водоймищі); рибогосподарського (характеризує вплив речовин на погіршення якості промислових риб).

Основними заходами охорони води від забруднення вважаються такі, котрі частково виключають утворення стічних вод, а також необхідність скиду їх у водоймища.

Заборонений скид у водоймища таких стічних вод, які можуть бути ліквідовані іншими шляхами: застосуванням раціональної технології, повторним використанням відпрацьованої води у системах обертового водопостачання та використанням стічних вод у цілях сільськогосподарського зрошування. Указані заходи дозволяють зменшити об’єми стічних вод, які підлягають скиду у водоймища.

Нагляд за виконанням умов спуску води стічних вод у водоймища виконується санітарно-епідеміологічними станціями та управлінням експлуатації водогосподарських систем Держводгоспу України.

Постанова Верховної Ради України від 14 січня 2000 року N 1390-XIV «Про Концепцію розвитку водного
господарства України» .
Метою Постанови є визначення стратегічних цілей і головних напрямів щодо створення умов для підвищення екологічної стійкості та збалансованого розвитку водогосподарського комплексу, поліпшення водозабезпечення населення і господарських потреб з дотриманням оптимальних умов водокористування; підвищення якості води, зменшення збитків і соціального напруження внаслідок шкідливої дії води; збереження водних систем як унікальних складових навколишнього природного середовища.
Закон України від 14 січня 2000 року N 1389-ХІV «Про меліорацію земель» Цей Закон визначає засади правового регулювання суспільних відносин, що виникають у процесі проведення меліорації земель, використання меліорованих земель і меліоративних систем, та повноваження органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування у сфері меліорації земель і спрямований на забезпечення екологічної безпеки меліоративних систем та захисту суспільних інтересів. В Законі України «Про меліорацію землі» меліорація земель визначається як комплекс гідротехнічних, культуртехнічних, хімічних, агротехнічних, агролісотехнічних, інших меліоративних заходів, що здійснюються з метою регулювання водного, теплового, повітряного і поживного режиму грунтів, збереження і підвищення їх родючості та формування екологічно збалансованої раціональної структури угідь.

Закон України від 22 березня 2001 року «Про затвердження Загальнодержавної програми охорони та відтворення довкілля Азовського і Чорного морів» У Програмі визначено такі пріоритетні напрями розв'язання основних проблем екологічного стану Азовського й Чорного морів:

— зменшення рівня забруднення морів та антропогенного навантаження на їх екосистеми;

— зниження ризику для здоров'я людини, пов'язаного із забрудненням морських вод і прибережної смуги;

— збереження та відтворення біологічного різноманіття, природних ландшафтів прибережної смуги і місць існування біологічних видів, розширення мережі державних заповідників, заказників, створення національних парків;

— збалансоване використання та відтворення морських біологічних ресурсів і розвиток аквакультурних видів діяльності, особливо цінних промислових видів риб з метою забезпечення належного державного контролю;

— запобігання руйнуванню морського берега та охорона земель у прибережній смузі морів;

— створення системи інтегрованого управління природокористуванням у межах водоохоронної зони морів, прибережній смузі морів, територіальних морських водах України;

— удосконалення системи моніторингу для оцінювання впливу природних і антропогенних факторів на довкілля;

— залучення громадськості до реалізації природоохоронних заходів, підвищення рівня екологічної освіти та виховання населення;

— удосконалення законодавчої та іншої нормативно-правової баз з метою впровадження державної політики у сфері збереження довкілля Азовського й Чорного морів, узгодження її з вимогами чинних міжнародних договорів України.

Закон України від 10.01.2002 «Про питну воду та питне водопостачання». Цей Закон закрі­пив право громадян на якісну питну воду та, з урахуванням екологічних, соціальних та економічних потреб, на належне обслуговування населення питним водопостачанням. Дія цього Закону поширюється на всі суб'єкти господа­рювання, що виробляють питну воду, забезпечують міста, інші населені пункти, окремо розташовані об'єкти питною водою шляхом централізованого питного водопостачання або за допомогою пунктів розливу води (в тому числі пере­сувних), застосування установок (пристроїв), інших засо­бів нецентралізованого водопостачання, а також на органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, що здійснюють регулювання, нагляд і контроль за якістю пит­ної води, станом джерел та систем питного водопостачання, а також споживачів питної води (ст. 2 Закону України «Про питну воду та питне водопостачання»). Зазначене свідчить, що питна вода у даному випадку розглядається не як при­родний ресурс, передбачений Водним кодексом України, а як продукт виробничої діяльності.

Закон України від 21.06.2002 «Про Загальнодержавну програму розвитку водного господарства» . Основною метою Законує впровадження державної політи­ки, спрямованої на запобігання зростанню антропогенно­го впливу на довкілля, забезпечення екологічно безпечних умов життєдіяльності населення і господарської діяльності та захисту водних ресурсів від забруднення та виснаження, раціональне використання водних ресурсів, забезпечення сталого функціонування екосистем у басейнах річок Укра­їни, запобігання шкідливій дії води і ліквідації її наслідків.

Недоліком зазначеної вище Програми є відсутність чіткого закріплення національних напрямів реалізації державної водної політики. Саме тому водне законодавство потребує прийняття спеціального закону про основні напрями державної політики в галузі охорони, використання та відновлення водних ресурсів. У зміст державної водної політики треба вкласти систему заходів, які здійснюють органи державної влади щодо водних ресурсів з метою їх раціонального використання, охорони та покращення якісних показників.

Постанова Кабінету Міністрів Украіни від 25 серпня 2004 р. N 1107 «Про затвердження Порядку розроблення та затвердження нормативів питного водопостачання». Цей Порядок визначає вимоги до розроблення та затвердження нормативів питного водопостачання при нормальному функціонуванні систем питного водопостачання, при їх порушенні та при надзвичайних ситуаціях техногенного або природного характеру.

Норматив (норма) питного водопостачання - розрахункова
кількість питної води, яка необхідна для забезпечення питних,
фізіологічних, санітарно-гігієнічних та побутових потреб однієї
людини протягом доби у конкретному населеному пункті, на окремому
об'єкті або транспортному засобі.

Нормативи питного водопостачання використовуються для
визначення обсягів постачання питної води у разі відсутності або
тимчасової несправності засобів обліку споживання питної води.

Перегляд нормативів питного водопостачання здійснюється
один раз на три роки, а у разі необхідності допускається їх
достроковий перегляд.

Закон України від 3 березня 2005 року «Про Загальнодержавну програму "Питна вода України" на 2006-2020 роки»

Загальнодержавна програма «Питна вода України» на 2006-2020роки, спрямована на реалізацію державної політики щодо забез­печення населення якісною питною водою відповідно до Закону України «Про питну воду та питне водопостачан­ня». Забезпечення населення України питною водою є для багатьох регіонів країни однією з пріоритетних проблем, розв'язання якої необхідне для збереження здоров'я, по­ліпшення умов діяльності і підвищення рівня життя насе­лення.

Висновки. Підсумовуючи розгляд проблем правового регулювання водокористування, треба вказатитакі проблеми, як:

  1. Серед цілей водного законодавства у Водному кодексі жодну з них не сформульовано так, щоб її досягнення у встановлений термін можна було перевірити.

  2. Водночас існує і з часом збільшується низка підзаконних нормативних актів, ще затверджуються державними органами виконавчої влади, але фактично значною мірою виконують законодавчі функції.

  3. На жаль, досі не було видано єдиного зібрання всіх документів, що регулюють водні відносини в Україні. Тому повну структуру законодавчих актів у сфері водного законодавства визначити важко.

Шляхи удосконалення водного законодавства в Україні:

  1. Перегляд нормативно-правової бази водного права і приведення її у відповідність до сучасних вимог.

  2. Прийняття спеціального закону про основні напрями державної політики в галузі охорони, використання та відновлення водних ресурсів.

  3. Прийняття нових нормативно-правових актів у галузі метрології та стандартизації.
Учебный материал
© shr.receptidocs.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации